Як зберегти відносини з підлітком?
Намагайтеся і вчіться:
• БУТИ на його стороні завжди;
• вміти СЛУХАТИ, не перебиваючи, коли підліток щось розповідає, щоб він міг виговоритися і не боявся, що у відповідь на будь-яку його фразу ви будете протягувати якісь свої виховні ідеї ( «Ось бачиш! А я говорила!»);
• вміти МОВЧАТИ, коли дитина не хоче нічого розповідати;
• вміти ВІДМОВЛЯТИ, коли це необхідно, відмовляти твердо, але доброзичливо;
• вміти ВІДПУСКАТИ і ДОВІРЯТИ, коли дитина починає жити своїм «особистим» життям (друзі, подруги, поїздки, листування);
• вміти ДОМОВЛЯТИСЯ з дитиною, не доводячи ситуації до конфлікту (йому завжди щось потрібно від вас, а вам - від нього: «Не будеш допомагати - не отримаєш кишенькових грошей»), і дотримуватися домовленостей;
• СТВОРИТИ такі умови, щоб у дитини не було причин брехати вам (причин брехні три: страх, вигода і психопатологія, дві з них ви в силах виключити, третю - вилікувати);
• ВИКЛЮЧИТИ зі спілкування запитання на кшталт:
- «Як справи в школі?»,
- «Ти чого мовчиш?»,
- «Ти чого такий сумний?»,
- «Ти чого такий брудний?»,
- «Я дивився електронний щоденник і хочу поговорити про це ... »та інше;
• розмовляти не повчаючи, СПІЛКУВАТИСЯ на рівних;
• навчитися розмовляти НЕ ПРО ШКОЛУ, а про життя взагалі;
• не намагатися контролювати все в житті підлітка (це все одно неможливо), а виховати так, щоб він знав, як правильно реагувати на позаштатні ситуації (насильство, алкоголь, наркотики та інше);
• навіть караючи, робити так, щоб дитина не сумнівалася, що ВИ ЇЇ ЛЮБИТЕ.
Зберегти соціальну активність дітей
Навчання — насамперед соціальна активність. Перебування в школі допомагає вчитися правильно будувати стосунки з однолітками й дорослими поза межами родини. А ще — практикувати різні види комунікації, формувати ставлення до процесу навчання, друзів і самих себе. Онлайн-навчання звужує можливість навчатися разом і поруч. Але є лайфхаки, які в цьому допоможуть.
Три кроки для вирішення:
- Peer-групи
Для учнів-однолітків це можливість об’єднуватись у групи за інтересами. Це можуть бути невеликі проєктні групи по 4–5 осіб. Учні вирішуватимуть різні завдання разом: конспектування, підготовка рефератів, проєктів, презентацій та відео. Це все потребує чималих зусиль, а в групі робота кипітиме цікавіше та буде виконана швидше. - Дайте учням голос
Під час онлайн-занять цінно проговорити й запитати учнів: «Як ти?», «Що вдається?», «Над чим цікаво працювати?», «Є щось незрозуміле для тебе?», «Що викликає сумніви?» Для цього батькам та класному керівнику треба домовитися про конкретну годину, під час якої учні спілкуватимуться саме про процес навчання.
За результатами таких розмов викладач зможе надати учням необхідну допомогу, без поспіху розібратися з поточними труднощами, а за потреби — залучити до діалогу батьків. - «Чат інформування»
Під час дистанційного та змішаного форматів навчання надважлива якісна комунікація. Ми всі стомилися під час першої хвилі карантину від нескінченного потоку скріншотів, повідомлень різного ступеню важливості в різних чатах, які треба було збирати докупи, щоб не пропустити щось важливе. Рішення? Створити «чат інформування».
Цей чат веде виключно класний керівник або вчитель. Він закритий для коментування. Його мета — донести важливі меседжі до аудиторії, щоб ті не згубилися серед великої кількості повідомлень. Там немає флуду — тільки корисна інформація. Якщо у вас досі немає такого чату, дуже раджу його створити!
Окремий чат має бути для живого спілкування, реакцій, ідей, мемів, коментарів, запитань і обговорень.
Як підтримати дитину
Найголовніше і найважче - визнати, що ситуація і справді складна. Навіть якщо вам здається, що ситуація яйця виїденого не коштує. Для вашої дитини зараз - час нерозв'язаного завдання.
Наступний крок - знизити батьківську напругу, заспокоїтися і сповільнитися. Ви, мама або тато, бабуся чи дідусь, і ви - дорослий. Життєвого досвіду у вас більше. Тобто саме вам потрібно охолодити свій запал і почати слухати дитину. Або бачити, якщо ваше чадо з мовчазних. Постарайтеся зібрати факти, що конкретно сталося. Відокремлюйте свої і дитячо-підліткові емоції від дій.
Ви вже виконали велику підготовчу роботу. Залишився найважливіший крок - підтримка. Підтримати - значить бути опорою, підбадьорити, вселити впевненість. Яке б безсилля, гнів, страх дорослі не відчували, діти проживають це в кілька разів сильніше. Для них втрачений телефон, глузування в школі - все життя.
"Що я можу зробити для тебе? Чим я можу допомогти? Що ми можемо зробити разом? » Зазвичай діти самі починають придумувати варіанти вирішення.
Якщо всі кроки пройдені успішно - буде видно результат. У прямому сенсі видно. Або дитина почне розповідати подробиці, або її емоційний стан покращиться, стане спокійнішим. Якщо ж ваше чадо демонстративно грюкає дверима, ховається під ковдрою, відвертається і мовчить, значить, в якомусь кроці ви допустили промах. Спробуйте прислухатися до своїх переживань і емоціям своєї дитини - що залишилося поза увагою?
8 порад, що робити, якщо діти грають у жорстокі ігри
Якщо ви помітили, як діти грають у жорстокі ігри, під час або в результаті яких гравців б’ють чи ображають, точно не працюватимуть жорсткі заборони (“Не грайте в цю гру!”), обезцінювання (“Та що ви робите?”, “Це дурна гра й дурний фільм, у якому це показували”), ігнорування (“Якщо будеш грати в це, я з тобою не розмовлятиму”).
Дитяча й сімейна психологиня, президентка Професійної Асоціації Дитячих Аналітичних Психологів Катерина Гольцберг пояснює, що, як наслідок, дитина робитиме все те саме (гратиме в жорстокі ігри чи дивитиметься жорстокі фільми), але таємно. До того ж із бажанням помститися дорослим за заборону.
Дитяча й сімейна психологиня, президентка Професійної Асоціації Дитячих Аналітичних Психологів Катерина Гольцберг пояснює, що, як наслідок, дитина робитиме все те саме (гратиме в жорстокі ігри чи дивитиметься жорстокі фільми), але таємно. До того ж із бажанням помститися дорослим за заборону.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ГРАЄ В ЖОРСТОКІ ІГРИ
Нещодавно протягом кількох днів у 90 країнах одночасно став популярним серіал “Гра в кальмара”. Серіал розповідає про групу людей, яким потрібні гроші і які погоджуються грати в дитячі ігри. Однак тих, хто програють, убивають.
Попри те, що фільм можна дивитися з 18 років, діти підхопили подібну гру. 5 жовтня директорка школи в Бельгії написала пост у Facebook про те, що діти грають у “Гру в кальмара” в школі й б’ють одне одного.
Нещодавно протягом кількох днів у 90 країнах одночасно став популярним серіал “Гра в кальмара”. Серіал розповідає про групу людей, яким потрібні гроші і які погоджуються грати в дитячі ігри. Однак тих, хто програють, убивають.
Попри те, що фільм можна дивитися з 18 років, діти підхопили подібну гру. 5 жовтня директорка школи в Бельгії написала пост у Facebook про те, що діти грають у “Гру в кальмара” в школі й б’ють одне одного.
Катерина Гольцберг пояснює, що робити в подібних випадках:
1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо, це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.
“Дорослі часто вводять беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму “Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш – далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба в результаті бити одне одного – саме це погано”, – говорить психологиня.
2. Якщо після наших досліджень дитяча гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм у тому напрямі, у якому ми хотіли б.
Тоді дорослі можуть контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до тих, хто програли та виграли.
Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той, хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт.
“Найстрашніше для дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра просто перейде в “підпілля”, – пояснює Катерина.
3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості, це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво. Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, – небезпечно.
4. Треба визначити правила безпеки.
5. Можна запропонувати альтернативні ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.
“Натомість можна пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре “відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а, навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний теніс і баскетбол”.
Тож якщо вчитель помічає за дітьми жорстокі ігри, він може поділитися ситуацією з учителем фізкультури й запропонувати пограти в альтернативні ігри з ними. Учителі фізкультури мали б знатися на іграх, під час яких можна виплеснути агресію: вони дозволяють перестрибувати через когось, грати в м’яча. Тобто є можливість поштовхатися в безпечному форматі під наглядом дорослого.
1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо, це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.
“Дорослі часто вводять беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму “Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш – далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба в результаті бити одне одного – саме це погано”, – говорить психологиня.
2. Якщо після наших досліджень дитяча гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм у тому напрямі, у якому ми хотіли б.
Тоді дорослі можуть контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до тих, хто програли та виграли.
Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той, хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт.
“Найстрашніше для дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра просто перейде в “підпілля”, – пояснює Катерина.
3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості, це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво. Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, – небезпечно.
4. Треба визначити правила безпеки.
5. Можна запропонувати альтернативні ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.
“Натомість можна пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре “відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а, навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний теніс і баскетбол”.
Тож якщо вчитель помічає за дітьми жорстокі ігри, він може поділитися ситуацією з учителем фізкультури й запропонувати пограти в альтернативні ігри з ними. Учителі фізкультури мали б знатися на іграх, під час яких можна виплеснути агресію: вони дозволяють перестрибувати через когось, грати в м’яча. Тобто є можливість поштовхатися в безпечному форматі під наглядом дорослого.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ЖОРСТОКІ ФІЛЬМИ ВМИТЬ СТАЮТЬ ПОПУЛЯРНИМИ
Психологиня пояснює, що неможливо вберегти дітей від контенту, що вмить стає популярним і про який говорять усі. Так чи інакше вони захочуть “торкнутися” його, інакше відчуватимуть себе білими воронами.
Дорослі мають обговорювати з дітьми вікові обмеження. Мовляв, бачиш, тут стоїть знак “16+”, отже – таке кіно можуть дивитися люди від 16 років.
Утім, ми маємо сказати: “Якщо ти дуже хочеш це подивитися, давай подивимося разом”.
“Це – про співпрацю, можливість домовлятися з дітьми. Діти з величезним задоволенням дивляться фільми разом зі своїми батьками. Однак, на жаль, вони їм дуже рідко пропонують робити це разом. І тому вони знаходять, з ким їх дивитися”, – каже Катерина Гольцберг.
Натомість, якщо ви дивитеся фільм чи серіал разом, є можливість обговорити, що це, чому так трапилося, дії героїв і їхні почуття, мотиви, морально-етичні моменти, чому люди це роблять, які цілі.
“Припустимо, головний герой у “Грі в кальмара” має допомогти мамі, тоді можна поговорити з дитиною про те, що було б, якби його таки вбили, як почувала б себе мама. А багато людей програли – і в них також залишилися матері. Таке кіно – це привід обговорювати такі речі з дітьми, а не протистояти, мовляв, не дивися це”.
Звісно, каже Катерина, питання до тих, хто виставляють такі фільми у вільний доступ, адже так вони стають доступними дітям. Утім, у сучасному світі складно вибудувати жорсткі обмеження.
Тобто, якщо ви бачите, що фільм чи будь-який інший творчий продукт нашумів у світі, він жорстокий чи має інші суперечливі питання, треба розуміти, що дітей точно тягнутиме його переглянути. Тому краще випередити наслідки: подивитися цей фільм, гру, відео чи інший продукт разом із дитиною.
У старшому віці діти не завжди хочуть дивитися фільми чи відео з дорослими. Наприклад, серіал “Сексуальна освіта” дуже незручно дивитися з батьками. Тоді треба подивитися фільм, відео чи серіал окремо. А потім обговорити те, що хвилює підлітка. Обговорювати фільм із дитиною треба, маючи розуміння, що там було.
Психологиня пояснює, що неможливо вберегти дітей від контенту, що вмить стає популярним і про який говорять усі. Так чи інакше вони захочуть “торкнутися” його, інакше відчуватимуть себе білими воронами.
Дорослі мають обговорювати з дітьми вікові обмеження. Мовляв, бачиш, тут стоїть знак “16+”, отже – таке кіно можуть дивитися люди від 16 років.
Утім, ми маємо сказати: “Якщо ти дуже хочеш це подивитися, давай подивимося разом”.
“Це – про співпрацю, можливість домовлятися з дітьми. Діти з величезним задоволенням дивляться фільми разом зі своїми батьками. Однак, на жаль, вони їм дуже рідко пропонують робити це разом. І тому вони знаходять, з ким їх дивитися”, – каже Катерина Гольцберг.
Натомість, якщо ви дивитеся фільм чи серіал разом, є можливість обговорити, що це, чому так трапилося, дії героїв і їхні почуття, мотиви, морально-етичні моменти, чому люди це роблять, які цілі.
“Припустимо, головний герой у “Грі в кальмара” має допомогти мамі, тоді можна поговорити з дитиною про те, що було б, якби його таки вбили, як почувала б себе мама. А багато людей програли – і в них також залишилися матері. Таке кіно – це привід обговорювати такі речі з дітьми, а не протистояти, мовляв, не дивися це”.
Звісно, каже Катерина, питання до тих, хто виставляють такі фільми у вільний доступ, адже так вони стають доступними дітям. Утім, у сучасному світі складно вибудувати жорсткі обмеження.
Тобто, якщо ви бачите, що фільм чи будь-який інший творчий продукт нашумів у світі, він жорстокий чи має інші суперечливі питання, треба розуміти, що дітей точно тягнутиме його переглянути. Тому краще випередити наслідки: подивитися цей фільм, гру, відео чи інший продукт разом із дитиною.
У старшому віці діти не завжди хочуть дивитися фільми чи відео з дорослими. Наприклад, серіал “Сексуальна освіта” дуже незручно дивитися з батьками. Тоді треба подивитися фільм, відео чи серіал окремо. А потім обговорити те, що хвилює підлітка. Обговорювати фільм із дитиною треба, маючи розуміння, що там було.
ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ
Психологиня пояснює, що від жорстокої гри відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри, і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не дивляться на думку дорослих і авторитет.
До того ж у дітей із сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором. Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля.
“Тут важливий психотип людини і її схильність грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника, а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути жорстокою.
Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе? Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля, намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”, – каже Катерина Гольцберг.
Вона розповідає, як іноді схильність до жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи шрами), який нині дуже популярний серед дівчат.
Дорослі мають відслідковувати ці дії. У такому випадку Катерина радить вести дитину до психолога й розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад, депресія.
Психологиня пояснює, що від жорстокої гри відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри, і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не дивляться на думку дорослих і авторитет.
До того ж у дітей із сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором. Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля.
“Тут важливий психотип людини і її схильність грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника, а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути жорстокою.
Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе? Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля, намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”, – каже Катерина Гольцберг.
Вона розповідає, як іноді схильність до жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи шрами), який нині дуже популярний серед дівчат.
Дорослі мають відслідковувати ці дії. У такому випадку Катерина радить вести дитину до психолога й розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад, депресія.
Особливості екстраверсії й інтроверсії в дітей
Існує важлива характеристика особистості дитини, яка називається «темпераментом». Темперамент – це схильність людини діяти й реагувати певним чином, спираючись на індивідуальні особливості, притаманні їй від народження. Екстраверсія й інтроверсія при цьому є свого роду «південним і північним полюсами темпераменту», як висловився свого часу один з учених.
Найвідоміша шкала оцінки особистості – це «Ідентифікатор типів Майєрс-Бріггс» (опитувальник MBTI), заснована на «психологічних типах» Юнга, описаних ним у книзі з аналогічною назвою.
Юнг припустив, що всі ми маємо природну схильність або до екстраверсії, або до інтроверсії, комбінуючи в собі певні переважання чотирьох основних психічних функцій, таких як «мислення», «почуття», «відчуття» й «інтуїція». Шкала Майерс-Бріггс визначає ці переважання та пропонує шістнадцять різних профілів особистості, які відображають схильність людини до екстраверсії чи інтроверсії в залежності від її конкретних переважань на користь мислення або почуттів, відчуття (сенсорики) або інтуїції, оцінки (суджень) або сприйняття.
Для батьків знання темпераменту своєї дитини може бути дуже корисним для розуміння того, які види діяльності й ситуації можуть найкращим чином розкрити її природні таланти та вподобання, а також які види ситуацій є для неї важкими, а іноді й виснажливими. Озброєні цією інформацією, батьки можуть краще зрозуміти, чому дитина діє певним чином, а також спрямовувати її на досягнення успіху. Батькам також корисно розуміти особливості свого власного темпераменту й оцінювати те, як вони гармоніюють або дисонують з темпераментом дитини. Це стане зрозуміліше пізніше, у процесі прочитання цієї статті. Отже, тема обговорення: схильності до екстраверсії й інтроверсії.
Екстраверти
Кожний здатний бути одночасно й екстравертом, й інтровертом, оскільки в багатьох випадках спосіб наших дій продиктований ситуацією, в якій ми знаходимось, і безпосередньо тим, що від нас вимагається. Наприклад, якщо у вас робота, яка вимагає великої кількості зустрічей і взаємодії з багатьма людьми і, можливо, участі у групових проектах, ви будете використовувати екстравертний підхід, тобто такий, якого вимагає ситуація. Але при цьому ви можете мати конституційне переважання до інтроверсії. Справа в тому, що в усіх нас є переважання одного або іншого типу, яке стає очевидним, коли ми розглядаємо способи відновлення власної енергії або, кажучи інакше, способи підзарядки енергією.
Екстраверт бере енергію або заряджається нею від інших людей. Він обожнює ситуації, які передбачають велику кількість взаємодії, діяльності та стимуляції. Таким чином, екстраверти, як правило, досить товариські й комунікабельні люди, мають уроджену здатність знайомитись з новими людьми. Вони відчувають себе комфортно у групі, вміють швидко зближуватись із людьми, включаючи незнайомців, та отримують задоволення від роботи у жвавому діловому середовищі. І навпаки, вони можуть відчувати себе сумними та спустошеними, якщо їм доводиться проводити багато часу на самоті.
Екстравертів можна охарактеризувати словом «експресивний» («виразний»). Вони схильні направляти свою енергію назовні, у дії й мову. Бажання взаємодіяти й перевага діяльності можуть примушувати їх робити вчинки, перш ніж подумати про них. Це пов'язано з тим, що вони обробляють інформацію й отримують енергію за допомогою міжособистісної взаємодії і перед спілкуванням або взаємодією з ким-небудь не вдаються до внутрішньої обробки інформації. Екстраверти сприймаються доступними й відкритими людьми, на них часто звертають увагу через їх легкість у спілкуванні, явне задоволення, яке вони отримують, розмовляючи та взаємодіючи з іншими. Їм подобається перебувати в центрі суспільної уваги, вони тяжіють до діяльності, що сприяє взаємодії або відбувається у великих групах.
Інтроверти
На відміну від екстравертів, інтровертів може втомлювати велика кількість взаємодії. Вони беруть енергію зі свого внутрішнього світу думок, емоцій, ідей. Вони більш схильні до споглядання, люблять відокремлену діяльність, яка дозволяє їм працювати спокійно, наодинці із собою. Після того як вони відвідують громадські заходи або беруть участь у групових заняттях, їм потрібен час, щоби побути на самоті, щоби поповнити себе енергією. Вони, як правило, раніше всіх ідуть з вечірок і свят, тоді як екстраверти залишаються до останнього.
Інтровертів можна охарактеризувати словом «стримані». Вони, як правило, тримають при собі думки й ідеї, уважно слухають, що кажуть інші люди, і вдумливо обробляють і приймають запропоновану інформацію. У екстраверта, навпаки, є потреба в самовираженні, він прагне висловити те, що в нього на думці замість того, щоби слухати. Екстраверт добре розмовляє й погано слухає, а інтроверт багато слухає і мало розмовляє.
Інтроверти віддають перевагу взаємодії один на один або в невеликих групах. Їм краще з людьми, яких вони добре знають; вони отримують велике задоволення від глибоких розмов, зосереджених на ідеях, концепціях і роздумах. Вони вміють концентруватись і насолоджуватися змістом такої взаємодії на відміну від екстравертів, які більше насолоджуються енергією спілкування, а не його змістом. Інтроверти – це закриті люди, яким потрібен час для знайомства.
Діти-екстраверти
Дитина-екстраверт, як правило, дуже енергійна й любить взаємодіяти з батьками. Такі діти люблять партнерство, інтерактивні ігри та часто розігрують сценки, вони не люблять довго грати поодинці у своїй кімнаті. Такі діти практично не вміють зайняти самих себе і, з позиції стилю навчання, краще вчаться за допомогою взаємодії й бесід. Підлітки-екстраверти люблять навчання у групах, оскільки вони вчаться, пояснюючи іншим людям те, що знають самі, або слухаючи, як інші люди пояснюють їм досліджуваний матеріал. Загалом, цим дітям подобається взаємодіяти з іншими дітьми, вони заряджаються енергією під час занять саме у групі.
Відповідні заняття для дитини-екстраверта
Дітям-екстравертам можуть подобатись будь-які з наступних видів діяльності:
Брати участь у п'єсах, лялькових спектаклях або в ексцентричних комедійних постановках і, відповідно, перевдягатись у костюми – їм подобаються акторська гра й участь у будь-яких театралізованих виставах.
Говорити в мікрофон або звертатись до аудиторії.
Будувати щось.
Займатись малюванням, майструвати.
Займатись командними видами спорту.
Брати участь у клубах за інтересами.
Відвідувати бібліотеки, музеї або наукові виставки.
Ходити на пікніки або в походи.
Вільно розмовляти на теми особистого інтересу.
Обговорювати ідеї й майбутні цілі із зацікавленими слухачами.
Займатися фізичною діяльністю, наприклад, стрибками на батуті.
Ситуації, які пригнічують екстраверта
Екстраверти починають нудьгувати, якщо проводять занадто багато часу на самоті. Завдяки своїй інтерактивній природі, яка тяжіє до взаємодії, їм необхідна велика кількість точок виходу своєї енергії та творчого самовираження на художньому, фізичному або інтелектуальному рівні. Крім того, вони мають потребу у зворотному зв'язку з тими, хто їх оточує, і вважають за краще демонструвати свої таланти іншим людям, а не самостійно насолоджуватись відчуттям задоволення досягнутим результатом. Оскільки в екстравертів є сильна потреба висловлювати свої ідеї та погляди, їх дуже пригнічують критика й велика кількість заперечень, що надходять у процесі їх самовираження. Їм також не до вподоби монотонність або проекти, що тривають невизначений строк. Екстраверти потребують систематичної стимуляції, їх спустошують довгострокові зобов'язання, які блокують їх потребу в різноманітності. Це не означає, що вони не здатні до довгострокових особистих зобов'язань у взаєминах або особистих цілях, але їм необхідно знаходити способи додавати до цих ситуацій різноманітність і хвилювання.
Заспокійливі заняття для екстраверта
Ванна з піною й великою кількістю іграшок, час, щоби просто поспілкуватись і висловитись, прогулянки й розмови на природі із близькою людиною або читання цікавого оповідання – усе це заспокійливі заходи для екстраверта. Екстраверту важлива наявність партнера або помічника, який посприяє у виконанні виснажливої роботи і з яким можна обговорювати нові ідеї. Іноді для кращої концентрації екстраверту потрібна фізична активність, яка передбачає розмірені, розмашисті рухи тіла, наприклад, водна аеробіка або йога. Перш за все екстраверту дуже важливо мати можливість переслідувати свої власні цілі та інтереси, що вимагає терпіння й підтримки батьків.
Діти-інтроверти
Дитині-інтроверту можуть подобатись деякі з тих занять, які люблять екстраверти, але інтроверти приділяють більше уваги дослідженню самого себе, а не самовираження. Це особливо помітно при заняттях діяльністю, пов'язаною з акторським, виконавським мистецтвом.
Інтровертам подобається:
Вести щоденник.
Займатись письменством, включаючи написання оповідань, прози та поезії.
Займатись драматичним мистецтвом.
Живопис, графіка, скульптура.
Мистецтво й ремесла.
Грати наодинці, особливо в уявні ігри з ляльками, у школу або магазин.
Читати.
Відвідувати бібліотеки.
Будувати різні конструкції, збирати пазли, грати на комп'ютері.
Глибока реалізація або вивчення одного предмета чи ідеї.
Проводити довгий час на самоті у своїй кімнаті, займаючись відокремленою діяльністю.
Проводити час з одним або двома хорошими друзями.
Грати поруч з іншими дітьми.
Ситуації, які пригнічують інтроверта
Найбільше дітям-інтровертам набридають будь-які ситуації або заняття, які їх перезбуджують. Вони зазвичай дуже чутливі до шуму, натовпу людей і занадто великої кількості заходів, що відбуваються в один час. Якщо такі діти протягом тривалого часу перебувають у суспільстві, не маючи можливості підзарядитись енергією наодинці із самими собою, вони стають виснаженими, що може проявлятись у вигляді примхливості, утоми або фізично такими симптомами, як біль у животі, головний біль тощо. Вони не люблять часто змінювати один вид діяльності на інший і дуже чутливі до постійних або різких змін. Узагалі, інтроверти люблять свою незалежність і бувають незадоволені, коли зовнішні ситуації або сторонні люди заважають задоволенню цієї потреби.
Заспокійливі заняття для інтроверта
Інтроверти люблять проводити багато часу на самоті, щоб досліджувати ідеї, споглядати або повністю занурюватись в якесь заняття. Вони цілими днями можуть працювати над проектом і розслабляються, якщо ніхто й ніщо не втручається в їхню роботу. Інтровертам подобається проводити час у мріях і занурюватись у читання книг, малювання чи власні думки. Їм подобається спокійна атмосфера, вони вважають за краще все планувати заздалегідь, щоб мати можливість емоційно підготуватись. Для них не менш важливо мати чітко окреслені очікування, перш ніж приступати до будь-якої діяльності. Майте на увазі, що інтроверти люблять спочатку обробляти всю наявну інформацію, а лише потім діяти, а також працюють краще, коли можуть визначити та зрозуміти взаємозв'язок між ідеями. Деякі діти-інтроверти демонструють бажання займатись відокремленою діяльністю або хобі вже в дуже ранньому віці.
Техніки заземлення
Відзначте п’ять почуттів
1. Знайдіть знайомий запах (парфуми, мило, лосьйон, чай, ефірні масла і т.п.) і нехай це буде звичкою вдихати цей запах щоранку, перед сном або в якийсь інший певний час дня. Носіть цей запах з собою і вдихайте кожен раз, коли вам потрібно заземлитися, поєднуючи цей процес з глибоким і повільним диханням.
2. Одягніть ваш улюблений одяг – це можуть бути шкарпетки, улюблений светр або м’яка приємна майка. Відзначте текстуру, колір, запах цього одягу. Для цих же цілей підійде ковдра або плед.
3. Закутайтеся щільно в ковдру. Обійміть себе міцно-міцно або попросіть когось обійняти вас. Розітріть руки і ноги, рухаючись знизу-вгору від стоп до стегон і зверху-вниз від плечей до зап’ясть.
Відволікаючи мозок
1. Додавайте до нуля сім так довго, як у вас виходить (або будь-який інший інтервал): нуль, сім, чотирнадцять, двадцять один, двадцять вісім …
2. Зіграйте в гру «вгадай професію». Подивіться на людей навколо вас і спробуйте здогадатися про їхню роботу або куди вони зараз йдуть.
3. Подумайте про сьогоднішній день. Нагадайте собі, яке сьогодні число, день тижня, місяць, рік, година дня і де ви зараз перебуваєте. Нагадайте собі, що ви зараз саме в цьому моменті, не в минулому, ви зараз у безпеці. Відзначте пору року, яка зараз за вікном, подивіться, як виглядає небо. Назвіть адресу, де ви зараз перебуваєте.
4. Зіграйте з собою в гру «Категорії»: оберіть категорію, наприклад, колір, тварини, їжа і спробуйте назвати як мінімум 10 об’єктів з цієї категорії. Можна також використовувати алфавіт і спробувати назвати об’єкти з цієї категорії на кожну букву алфавіту, починаючи з А, Б, В і т.д.
5. Оберіть форму (трикутник, коло, квадрат) і спробуйте знайти всі об’єкти цієї форми навколо вас. Те ж саме можна зробити і з кольорами – наприклад, знайти всі відтінки зеленого кольору в кімнаті.
Дихайте
1. Глибоко дихайте – покладіть одну руку на живіт, а іншу на груди. Вдихайте повільно і глибоко повітря в живіт, намагаючись, щоб рука на животі піднімалася, як ніби ви надуваєте кульку або м’яч повітрям. Намагайтеся, щоб рука на грудях не ворушилася, дихайте тільки животом. Повільно видихайте, відчуваючи, як рука на животі повільно опускається як ніби кулька або м’яч здуваються.
2. Дихання на рахунок 4-7-8: повільно вдихайте, рахуючи до чотирьох. Потім, затримайте дихання на сім секунд, а в кінці повільно і м’яко протягом восьми секунд видихайте. Повторіть стільки разів, скільки вам комфортно. (Примітка: у кожного свій розмір тіла і об’єм легенів, якщо конкретно ця комбінація вам не підходить, ви можете виконувати цю вправу в комфортних вам проміжках. Ідея в тому, щоб ви йшли певною схемою, а подих став би більш повільним).
15 цитат Людмили Петрановської про виховання дітей
Той, до кого дитина прив'язана, втішає і додає їй сил просто фактом своєї присутності. Хочете, щоб дитина справлялася з життям? Значить, все дитинство тіште, обіймайте, приймайте її почуття. Не кажіть «Не плач!», Не прагніть відразу відволікти і розважити. Допомагайте їй проживати стрес, залишаючись живим, і виходити з нього, а не ковтати неприємні почуття і відморожуватися. Нам здається, що той, хто загартований негараздами з дитинства, буде краще справлятися з ними і потім. Це не так. Дослідження показують, що краще справляються з труднощами ті, у кого було щасливе дитинство і благополучна сім'я. Їх психіка має запас міцності, в стресі вона зберігає здатність бути гнучкою і винахідливою, вони звертаються за допомогою і здатні утішитися самі. Вирішувати, що робити прямо зараз з вашим власним малюком, який плаче, б'ється або переляканий - тільки вам, і якщо ваша інтуїція, рухома любов'ю і турботою, говорить не те, що книга - слухайте інтуїцію. Важливо залишатися для дитини батьками, а батько - це той, хто піклується. Хочете, щоб вона (дитина) вміла просити вибачення? Просіть самі, покажіть приклад виходу зі сварки і визнання помилок. Якщо з прихильністю все буде в порядку - у неї включиться наслідування і вона теж навчиться, сама, без моралей. Звичка емоційно розряджатися через дитину - якщо ви зриваєтеся часто - це просто погана звичка, свого роду залежність. І ефективно справлятися з нею потрібно так само, як з будь-якою іншою шкідливою звичкою: не "боротися з», а «навчитися інакше», поступово пробуючи і закріплюючи інші моделі. Влаштовуйте собі «тайм-аути», маленькі перерви до того, як прийде нестерпна втома. Поставте дітям мультик і спокійно випийте кави або прийміть душ. Забудьте про грізні попередження лікарів, що телевізор довше 15 хвилин в день - це дуже шкідливо. Повірте, мама в стані нервового виснаження набагато шкідливіше, ніж телевізор. Якщо ми вчимо дітей не брехати, а самі брешемо, вимагаємо не курити, а самі куримо, велимо не ображати маленьких і слабких, а самі дитину лупимо, не варто плекати ілюзії щодо результату. Наші недоліки є продовженням наших достоїнств, і навпаки. Чомусь ми охоче визнаємо це по відношенню до самих себе, але забуваємо, коли мова йде про дітей. Чомусь багатьом дорослим здається, що якщо дитина не кидає миттєво все, чим була зайнята, і не біжить виконувати їх доручення, це ознака неповаги. Насправді неповага - це звертатися до людині не з проханням, а з наказом, не цікавлячись її планами і бажаннями (виняток становлять лише ситуації надзвичайні, пов'язані з безпекою). Що най-най головніше в справі виховання дітей? А найголовніше - це, звичайно, батьки і їх власний стан. Психологи обожнюють приводити в приклад пункт з інструкції про безпеку польотів: «У разі розгерметизації салону спочатку одягніть кисневу маску на себе, потім на дитину». Тому що, якщо ви не зможете нормально дихати, дитині вже точно ніхто і ніщо не допоможе. Не варто жертвувати спілкуванням з дитиною заради того, щоб «дати їй все найкраще». Краще вас і ваших обіймів на світі все одно нічого немає, довіру і душевний спокій дитини не купиш ні за які гроші. Важливо, щоб в процесі зіткнень з вами дитина одержувала різний тип реакцій. Щоб іноді їй поступалися, а іноді не поступалися, щоб іноді переводили в гру, а колись домовлялися, а іноді ще по-іншому, щоб як в житті, були різні варіанти. Найкраще, що ми можемо зробити для розвитку своїх дітей в ніжному віці - не заважати їм грати. Іноді брати участь в іграх, іноді перетворювати в гру домашні справи або прогулянки, іноді просто не чіпати її, якщо вона захоплена.КОМПЛЕКС ВПРАВ НА РОЗВИТОК МІЖПІВКУЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Вправа «Колечко».
По черзі і як можна швидше перебирайте пальці рук,поєднуючи в кільце з великим пальцем послідовно вказівний,середній і т.д. Вправа виконується в прямому (від вказівного пальця до мізинця) і в зворотному (від мізинця до вказівногопальця) порядку. На початку вправа виконується кожною рукоюокремо, потім разом.
По черзі і як можна швидше перебирайте пальці рук,поєднуючи в кільце з великим пальцем послідовно вказівний,середній і т.д. Вправа виконується в прямому (від вказівного пальця до мізинця) і в зворотному (від мізинця до вказівногопальця) порядку. На початку вправа виконується кожною рукоюокремо, потім разом.
Вправа «Кулак – ребро – кулак»
Три положення руки на плоскості столу, послідовнозмінюють один одного. Долоня на площині, стиснута в кулак долоня,долоня ребром на плоскості столу, розпрямлена долоня на площині столу. Виконується спочатку правою рукою, потім - лівою, потім - двома рукамиразом.
Три положення руки на плоскості столу, послідовнозмінюють один одного. Долоня на площині, стиснута в кулак долоня,долоня ребром на плоскості столу, розпрямлена долоня на площині столу. Виконується спочатку правою рукою, потім - лівою, потім - двома рукамиразом.
Вправа «Лізгінка».
Ліву руку зажати в кулак, великий палець відставте в сторону, кулак розверніть пальцями до себе. Правою рукою прямою долонею в горизонтальному положенні доторкніться до мізинця лівої. Після цього одночасно змініть положення правої і лівої рук.Повторіть 6-8разів. Домагайтеся високої швидкості зміни положень.
Ліву руку зажати в кулак, великий палець відставте в сторону, кулак розверніть пальцями до себе. Правою рукою прямою долонею в горизонтальному положенні доторкніться до мізинця лівої. Після цього одночасно змініть положення правої і лівої рук.Повторіть 6-8разів. Домагайтеся високої швидкості зміни положень.
Вправа «Дзеркальне малювання».
Покладіть на стіл чистий аркуш паперу. Візьміть в обидві руки по олівцю або фломастеру. Почніть малювати одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери. При виконанні цієї вправи ви відчуєте, як розслаблюються очі й руки. Коли діяльність обох півкуль синхронізується, помітно збільшується ефективність роботи всього мозку.
Покладіть на стіл чистий аркуш паперу. Візьміть в обидві руки по олівцю або фломастеру. Почніть малювати одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери. При виконанні цієї вправи ви відчуєте, як розслаблюються очі й руки. Коли діяльність обох півкуль синхронізується, помітно збільшується ефективність роботи всього мозку.
Вправа «Вухо – ніс».
Лівою рукою візьміться за кінчик носу, а правою рукою – за протилежне вухо. Одночасно відпустіть вухо і ніс, хлопніть в долоні,змініть положення рук «з точністю до навпаки».
Лівою рукою візьміться за кінчик носу, а правою рукою – за протилежне вухо. Одночасно відпустіть вухо і ніс, хлопніть в долоні,змініть положення рук «з точністю до навпаки».
Вправа «Змійка»
Схрестіть руки долонями один до одної, зчепіть пальці в замок,виверніть руки до себе. Рухайте пальцем, який вкаже ведучий. Палець повинен рухатися точно і чітко, не допускаючи синкінезій. Торкатися до пальця не можна. Послідовно у вправі повинні брати участь всі пальці обох рук.
Схрестіть руки долонями один до одної, зчепіть пальці в замок,виверніть руки до себе. Рухайте пальцем, який вкаже ведучий. Палець повинен рухатися точно і чітко, не допускаючи синкінезій. Торкатися до пальця не можна. Послідовно у вправі повинні брати участь всі пальці обох рук.
Вправа «Горизонтальна вісімка».
Витягніть перед собою праву руку на рівні очей, пальці стиснуті в кулак,залиште витягнутими вказівний і середній. Намалюйте в повітрі цими пальцями знак нескінченності якомога більшого розміру. Коли рука з центру цього знаку піде вгору, почніть спостереження немигаючими очима, спрямованими на проміжок між закінченнями цих пальців, не повертаючи голови.
Витягніть перед собою праву руку на рівні очей, пальці стиснуті в кулак,залиште витягнутими вказівний і середній. Намалюйте в повітрі цими пальцями знак нескінченності якомога більшого розміру. Коли рука з центру цього знаку піде вгору, почніть спостереження немигаючими очима, спрямованими на проміжок між закінченнями цих пальців, не повертаючи голови.
Ниткографія
Малюнки, виконані товстою ниткою або шнуром, відрізняються м’якістю одержуваних форм, здаються об’ємними та «живими», порівняно із звичайним контурним зображенням. Крім того, заняття з податливою, м’якою і пухнастою ниткою заспокоюють дітей і розвивають у них інтерес до декоративно-прикладного мистецтва. В якості основи для зображення ниткою слід використовувати будь-яку поверхню. Краще всього, щоб це була цупка основа. Наприклад, підійде картон чи лист фланелевої тканини, натягнутої на щільну основу. Також можна використовувати однотонний ковролін.
Суть техніки в тому, що малюнок викладається з ниток. Можна надати дитині зразок, а можна щоб вона уявляла картинки з голови, тоді ми більше включаємо в роботу дитячу увагу, фантазію, пам’ять. І саме тоді отримуємо терапевтичний ефект, адже, те що малює дитина керується її підсвідомістю і всі її емоції вивільняються на зображення.
Хороша ця техніка малювання ще тим, що дитина може змінювати зображення постійно. Наприклад, вона намалювала сумну людину, тут же вона може змінити її на радісну, додавши деякі деталі, не відкладаючи при цьому почату роботу.
Навчання вдома: практичні поради для батьків від психологині Світлани Ройз
Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.
ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше, у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.
ПОЧАТКОВА ШКОЛА
У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.
1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.
2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.
3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.
4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.
7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.
СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.
Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.
Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.
1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.
СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.
Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.
Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?
Підлітковий вік - складний період життя. Це час підвищеної тривожності, дратівливості, зниженого настрою. Підлітку складно контролювати свої емоції, навіть якщо навколо нього сприятлива обстановка і люблячі близькі, тому що він проходить складний період розставання з дитячими мріями та фантазіями і стикається з реальністю дорослого життя, де йому належить зайняти своє місце в світі повному боротьби і конкуренції.
Підліток - це вже не дитина, але і ще не дорослий.
Йому пред'являється більше вимог, накладаються обов'язки, з ним уже ніхто не «сюсюкається». «Ти вже дорослий / доросла» - часто вимовляють батьки. Їм часто складно знайти спільну мову з підлітком. Це вже не той маленький, кумедний і ласкавий шматочок щастя. Підліток - складна, нестійка система функціонування. Важко всім: підлітку, батькам, братам і сестрам, бабусям, дідусям і вчителям. І шлях дорослішання підлітка належить пройти всім разом. Від того, яка атмосфера буде в родині, чи зможуть батьки збудувати довірчі відносини між собою і дитиною, чи зможуть вони завжди бути доступними і відкритими для своєї дитини в моменти щастя і в неприємностей - залежить на скільки легко підліток пройде складний для нього період дорослішання і увійде у доросле життя психологічно здоровою людиною, яка приймає і любить себе, вміє любити, креативною людиною, що прагне до найбільш повного прояву і розвитку своїх особистісних можливостей і талантів.
Селфхарм - найпоширеніший прояв аутоагресії у підлітків. Проявляється нанесенням собі подряпин і порізів. Пошкоджувати підліток може собі будь-які ділянки тіла. Найпоширеніші - кисті, зап'ястя, передпліччя, стегна, живіт, зона ребер. Пошкодження можуть наноситися будь-якими гострими предметами, наприклад, нігтями, канцелярським ножем, голкою, лезом, ножицями, скріпкою. За глибиною ушкодження можуть бути від подряпин до пошкодження вен і сухожиль, не дивлячись на те, що такі самоушкодження наносяться без мети вчинити суїцид.
Біль, який підліток відчуває, завдаючи собі порізи, на час притупляє емоційний біль, відчуття провини, тривоги і депресії, болісні спогади. Фізіологічно, при нанесенні порізів, в організмі виділяються особливі речовини - ендорфіни, які здатні зменшувати біль і покращувати емоційний стан. Однак це призводить тільки до тимчасового душевного полегшення, і після загасання фізичного болю і припинення дії ендорфінів емоційні страждання повертаються і самоушкодження повторюється знову.
Причини нанесення собі порізів можуть бути різними:
1. Сильний емоційний стрес або тривале психологічне напруження, яке відчуває підліток. Причиною переживань підлітка в таких ситуаціях найчастіше бувають відносини з батьками, друзями, вчителями. Не знаходячи виходу своєї агресії, підліток переносить агресію на себе, тим самим переносить увагу від складних життєвих ситуацій.
Не завжди у відносинах мова йде про агресію з боку старших. Іноді батьки виховують дитину маніпулюючи на почутті провини. Це може бути не цілком усвідомленою поведінкою з боку батьків. Навіщо ж їм формувати в дитині відчуття провини? Відповідь проста: щоб мати важелі тиску на дитину з метою маніпуляції нею.
Буває і таке, що підлітка ні в чому не звинувачують, практично не маніпулюють, не сварять, але сама атмосфера в сім'ї не зовсім сприятлива. Підлітки можуть переносити на себе відповідальність за те, що відбувається в родині, зокрема, між батьками.
2. Неприйняття свого тіла.
У підлітковому віці хлопчики і дівчатка часто бувають незадоволені своєю зовнішністю, соромляться її, іноді це переростає в ненависть підлітка до самого себе і свого тіла. Швидше за все в даній ситуації до самоушкодження приєднається розлад харчової поведінки, який може супроводжуватися переїданням, обмеженням певного виду продуктів, викликанням блювоти, прийомом проносних і т.п.
3. Заклик про допомогу.
Іноді аутоагресивні дії можуть носити демонстративний характер - підліток хоче привернути до себе увагу близьких, отримати допомогу, співчуття і розуміння. В даному випадку порізи частіше наносяться на відкриті ділянки тіла, щоб оточуючі могли їх помітити.
Дорослі не завжди звертають увагу на ушкодження, а іноді вважають, що це все кішка або собака подряпала їх дитину, навіть якщо кішки немає, вони можуть думати, що це сусідська, вулична або кішка іншого.
Часто, на ділянках шкіри, яка знаходиться постійно під одягом, ми зможемо також побачити безліч більш глибоких порізів.
Небезпека полягає в тому, що не завжди підліток може контролювати процес нанесення порізів і, трохи сильніше натиснувши, може пошкодити вени. У такому випадку може знадобитися медична допомога і чим швидше, тим краще. Варто згадати, то найчастіші причини суїцидів серед підлітків саме демонстративні, з метою покарати кривдника, щоб він страждав.
4. Внутрішня порожнеча, самотність.
У деяких випадках самоушкодження може бути викликано відчуттям внутрішньої емоційної порожнечі і самотності. В цьому випадку фізичний біль допомагає підлітку відчувати, що він живий.
Часто підлітки кажуть, що біль, краплі проступаючої крові, викликають у них дуже приємні переживання, вони перебивають ті почуття, які мучили їх до нанесення порізів.
Що робити, якщо ви помітили або запідозрили, що ваша дитина завдає собі порізи?
1. Спокій, спокій, тільки спокій. Спокійний голос, спокійна поведінка. Ніяких криків і скандалів, сміху і принижень. Вдихніть і видихніть, повторіть 3 рази. Можете скористатися правом побути наодинці з собою, щоб продумати, що будете робити. Зараз перед вами стоїть завдання допомогти своїй дитині.
2. Скажіть йому, що, напевно, ви знаєте, що це таке. Що ви десь читали, дивилися передачу, вам хтось розповідав про те, що таке буває. Скажіть про свої переживання. Зізнайтеся в своїй безпорадності. Запропонуйте разом звернутися за допомогою.
Головне, що ви повинні показати, що ви любите, підтримуєте і ні в чому не звинувачуєте. Якщо ви перелякані або розгублені, не бійтеся це показати. Ваше головне завдання, щоб зав'язався діалог, і ви могли запропонувати кваліфіковану психологічну допомогу.
Чим може допомогти психолог?
Психолог допомагає підлітку зрозуміти, що стало причиною аутоагресії, і які ситуації її провокують. Вчить підлітка любити себе таким, яким він є. Допомагає знайти і поступово впровадити в життя інші, безпечні способи зняття емоційної напруги. Психолог одночасно працює і з батьками.
Чи обов'язково батькам ходити до психолога або досить того, що дитина отримує допомогу у фахівця?
Обов'язково. Головна передумова розвитку аутоагресії у дитини - напружена атмосфера в сім'ї та відсутність довірчих відносин. Батьки часто занурені в свої проблеми, для них важливо, що підліток «одягнений і нагодований», існування внутрішнього світу і психологічних проблем у дитини часто заперечується або цьому не надається значення. Психолог допомагає батькам знайти спільну мову з дитиною для створення теплих і довірчих відносин.
Найнебезпечніше, що можуть зробити батьки - це розцінити аутоагресію своєї дитини як ганьбу, не звертатися за допомогою до фахівців і приховувати, що дитина завдає собі ушкодження і чекати, що все само собою пройде.
Підписатися на:
Дописи (Atom)